Я тебя ЛЮ...

Манірно білі, бавлячись із долею,
Занепадають гідно і не дуже,
Згорають в склі метелики бавовняні,
хоча зі склом-то наче і не дружать.

А що там про занепад говорити...
Втонули і спливуть, мов в*ялі квіти,
метелики літатимуть у споминах
Моїх або твоїх зовсім розбитих...

Мене метеликом назвеш - я засміюся,
Що - ще й тепер тебе боятися?
Що - і не цілувати, й не кохатися? -
Дивися, як у скло віконне б*ються...

Забудь метеликів, і подивись на мене,-
До чогось це сказав і притулився.
метелик об метелика... розбився...
а ми... цілуємося... міцно... дуже міцно...


16-10-2008

Все стихи автора